25 листопада…п’ятниця… Театр юного глядача на Липках… Вибухова вистава за мотивами роману Річарда Баха “Мій Джонатан”. Одну з ролей в цьому спектаклі виконала учениця нашої школи – дев’ятикласниця Соколова Анна.
Хочеться подякувати Ані за надану можливість поглянути на сучасну режисуру зсередини, зі стільця звичайного глядача. Роман талановитого американського письменника Річарда Баха “Чайка Джонатан Лівінгстон” – глобальна філософська притча. Перед спектаклем мене цікавило питання, як можна реалізувати сюжет книги на сцені. Адже свідомість у кожного своя. Але неординарна пластика і сучасна музика зробили свою справу. Вийшло доволі динамічно, природно, особливо коли чайки демонстрували свої “розборки”, то асоціації вражали. Актори, хоч і молоді, але викладалися на всі свої сили, прагнучи донести до глядача ту основну істину: “Політ птахам потрібен не тільки заради здобичі. Їжа – не основне!”. Костюми вдало підкреслювали сірість і буденність до усвідомлення себе вільним і вищим за бруд обивательства, а також білосніжність високих помислів.
Гра акторів відбувалася протягом спектаклю босоніж… Билися реалістично… Сварилися правдоподібно… А цей прозорий трикутник, що уособлював небо, здавався якимось тривимірним – звідти чайки з’являлися, туди й ховалися.
Після спектаклю, щаслива і окрилена, Аня спитала чи сподобалося. Філософія не може не подобатися. Просто потрібен час, щоб все збагнути, осмислити і прийняти позицію чи сірих чайок, чи білих. Скажу тільки те, що спектакль примусив мене ще раз перечитати твір Р. Баха і замислитися над вічними питаннями. А за Аню страшенно раді вчителі та однокласники, які були в залі і спостерігали дивовижно напружену гру. Творчих досягнень і такого ж вогню в очах, дівчинко, якщо ти хочеш бути і надалі акторкою.